«Немає людини,
яка була б як Острів,
сама по собі,
кожна людина є частина Материка,
частина Суші; і якщо хвилею знесе у море берегову Скелю,
менше стане Європа,
і так само,
якщо змиє край мису або зруйнує Замок твій чи друга твого; смерть кожної Людини зменшує і мене,
бо я єдиний з усім Людством,
а тому не запитуй,
за ким дзвонить дзвін: він дзвонить за Тобою».
Ернест Хемінгуей
В КОКОНІ
...Місто в "коконі" отруйної хмари я бачу кожен день,
коли їду в клініку із Піщанки...
...Дніпро - це "ракове місто"...
місто дитячих та дорослих передчасних смертей...
А ми всі - заручники брутального бізнесу на крові...
і як наслідок: онкологія,
хвороби легень,
інфаркти й інсульти...
Власники заводів,
що вбивають нас (усі живуть у Лондоні,
на Лазурці,
у Швейцарії або Ізраїлі),
отримують прибутки від реалізації металургійних виробів і сировини,
на цих же виробництвах утилізують шкідливі відходи,
они же открывают больницы для больных раком и зарабатывают на всем, что связано с препаратами и диагностикой...
потом люди умирают - эти же бизнесмены зарабатывают на крематориях и похоронных агентствах...
осталось только использовать золу после сжигания трупов для сельского хозяйства...
и...
круг замкнется...
РАКОВЫЙ ГОРОД
Наш город вытянулся вдоль Днепра,
и если Вы посмотрите с высоты птичьего полета против часовой стрелки - его окружают десятки мощных промышленных предприятий...
вони ж відкривають лікарні для хворих на рак та заробляють на всьому, що пов'язане з препаратами і діагностикою...
потім люди вмирають - ці ж бізнесмени заробляють на крематоріях і похоронних агентствах...
залишилося тільки використовувати золу після спалювання трупів для сільського господарства...
і...
коло замикається...
РАКОВЕ МІСТО
Наше місто простягнулося вздовж Дніпра,
і якщо Ви подивитеся з висоти пташиного польоту проти годинникової стрілки - його оточують десятки потужних промислових підприємств...
Это металургійні та коксохімічні виробництва, підприємства з виготовлення та утилізації акумуляторів,
величезний комплекс,
пов'язаний з ракетобудуванням та випробуванням ракетних двигунів,
шинне виробництво,
ТЕЦ...
На цих же малодоступних територіях повним ходом процвітає утилізація - у кращому випадку,
шин та пластику,
але й багато чого іншого,
про що ми навіть не здогадуємося...
Ви,
напевно,
звернули увагу,
що запах буває різним і не кожен день...
Все дуже просто - Ваші відчуття залежать від спрямованості вітру: північні вітри накривають центральну частину, а південні - відповідно, протилежні частини міста.
Західний і східний вітер приносить нам інші "аромати", залежно з боку якого виробництва він дме...
Чому не всі відчувають нюховими рецепторами цю проблему?
по-перше, осязання у всіх розвинене по-різному
по-друге, є такий феномен,
как звикання рецепторів
по-третє,
дійсно,
є місця в місті з гарним "продувом",
де ця проблема відчувається меншою мірою...
Чому часто не "видно" цю проблему?
Перше...
Коли людина знаходиться всередині хмари,
дійсно,
проблему можна не побачити - тільки на відстані в десятки кілометрів,
коли Ви в'їжджаєте в місто,
ви зможете побачити той самий "кокон" коричнево-жовтого кольору.
Друге...
Предприятия основные выбросы делают ночью, поэтому с утра видно лишь остатки "роскоши"...
У чому суть медичного аспекту цієї проблеми ?
Вкратце:
1.
Це прямий вплив токсичних речовин у повітрі,
які втручаються у всі біохімічні процеси в організмі і,
як наслідок,
страждає імунна і нервова система з усіма випливаючими наслідками: вірусні захворювання,
алергічні стани,
пневмонії,
безпліддя,
онкологія...
2. Це нестача кисню в повітрі, тобто у людини виникає стан хронічної гіпоксії, що призводить до всього різноманіття серцево-судинної патології (інсульти, інфаркти), хвороби легенів...
І це все тільки вершина айсберга...
Треба визнати, що проблема існує и стосується всіх мешканців Дніпра і вирішувати її необхідно системно, співпрацюючи з владою міста, переглядаючи законодавство, пов'язане з екологією,
закуповуючи професійне обладнання для моніторингу повітря та вимагати від власників виробництв знаходитися в законному полі. Тільки конструктивний діалог може привести до відчутних результатів...
За "кадром" у нас залишилися не менш "кричущі" питання з питною водою та отруєнням річки Дніпро,
забрудненням ґрунтів,
"вбитими" міськими водопровідними та каналізаційними мережами,
контролем за якістю продуктів харчування.
В чому ситуація дійсно невтішна - так це те,
что именно сочетание и длительное воздействие всех этих факторов и приводит к непоправимым последствиям...
МИ НЕ РИБИ,
РИБИ НЕМИ
Ми намагаємося купувати і пити очищену воду,
полювати за натуральними продуктами,
дочищати і зволожувати повітря спеціальними пристроями,
намагаємося носити одяг з натуральних тканин,
прати свою білизну органічною побутовою хімією,
чистити зуби пастою без фтору,
використовувати дезодоранти без алюмінію...
Це все можна купити...
Але як же дихати ...???? !!!!!!! Якщо ми змушені перебувати і працювати в місті... ми ж не можемо купити повітря!!!
Не всі можуть переїхати з міста... і це аксіома! І навіть ті, хто живе за містом – все одно приїжджають на якийсь час: йдуть на роботу, привозять дітей до шкіл...
Це пастка!!! Пастка для всіх!!!
Ми не РИБИ – нам, щоб жити, необхідне повітря... щоб дихати ... просто дихати ... з усім іншим ще можна якось змиритися...
Ми не раби, раби не ми — фраза з першої радянської абетки...
Фраза є словесним паліндромом,
тобто,
може читатися як зліва направо,
так і за словами,
справа наліво.
Крім того,
фразу можна написати двома способами: «Ми не раби,
раби не ми» і «Ми не раби,
раби німі» — тобто ми не раби тому,
що не німі...
А МИ - РИБИ,
ми обходимося без повітря,
а ще МИ НІМІ,
а значить МИ - РАБИ!
Пробачте за словесний каламбур...
Пробачте...
Терпіння - це рабська психологія,
свойственная не людям, а РИБАМ или
Р А Б А М!!!
Ігор Перелигін
P.S.
Газета "Екологічна безпека" за 2010 рік (дуже цікава інформація)...
Минуло 7 років,
що змінилось?
