14 червня 1864 року народився Алоїс Альцгеймер -- видатний німецький психіатр, невропатолог, нейроморфолог.
Альцгеймер зробив значний внесок у вивчення патології нервової системи. Увічнило його ім'я вивчення сенільної деменції, відомої як "хвороба Альцгеймера". Грунтуючись на результатах своїх фундаментальних досліджень, він описав принципові відмінності між деменцією судинного та нейродегенеративного генезу.
У 1901 році до Альцгеймера потрапила пацієнтка, яка вписала його ім'я в історію.
У пацієнтки був не зовсім класичний комплекс симптомів: дезорієнтація, манія переслідування, провали в пам'яті, безсоння, а також труднощі з читанням та письмом. Цим і зацікавився Альцгеймер. Подібні ознаки ослаблення інтелекту спостерігалися і раніше, але описувалися у людей набагато старшого віку. Симптоми продовжували прогресувати та дійшли до появи галюцинацій та крайнього ступеня агресії. Після смерті пацієнтки Альцгеймер (на відміну від звичайних психіатрів) вирішив провести дослідження її трупа. Розтин підтвердив те, що й підозрював лікар, а саме наявність хвороби, яка вражала мозкову тканину, викликаючи нейродегенерацію.
Альцгеймер доповів унікальний клінічний випадок на з'їзді неврологів, а пізніше описав захворювання в статті. Наступний крок зробив друг Альцгеймера, Еміль Крепелін. Саме Крепелін не став відкладати визнання хвороби в довгу скриньку, а вписав її до нового видання «Клінічної психіатрії: керівництво для студентів та лікарів» та запропонував називати сенільну деменцію на честь свого друга -- "хвороба Альцгеймера".
Альцгеймер зробив значний внесок у вивчення патології нервової системи. Увічнило його ім'я вивчення сенільної деменції, відомої як "хвороба Альцгеймера". Грунтуючись на результатах своїх фундаментальних досліджень, він описав принципові відмінності між деменцією судинного та нейродегенеративного генезу.
У 1901 році до Альцгеймера потрапила пацієнтка, яка вписала його ім'я в історію.
У пацієнтки був не зовсім класичний комплекс симптомів: дезорієнтація, манія переслідування, провали в пам'яті, безсоння, а також труднощі з читанням та письмом. Цим і зацікавився Альцгеймер. Подібні ознаки ослаблення інтелекту спостерігалися і раніше, але описувалися у людей набагато старшого віку. Симптоми продовжували прогресувати та дійшли до появи галюцинацій та крайнього ступеня агресії. Після смерті пацієнтки Альцгеймер (на відміну від звичайних психіатрів) вирішив провести дослідження її трупа. Розтин підтвердив те, що й підозрював лікар, а саме наявність хвороби, яка вражала мозкову тканину, викликаючи нейродегенерацію.
Альцгеймер доповів унікальний клінічний випадок на з'їзді неврологів, а пізніше описав захворювання в статті. Наступний крок зробив друг Альцгеймера, Еміль Крепелін. Саме Крепелін не став відкладати визнання хвороби в довгу скриньку, а вписав її до нового видання «Клінічної психіатрії: керівництво для студентів та лікарів» та запропонував називати сенільну деменцію на честь свого друга -- "хвороба Альцгеймера".
